Українські слова, що залишились лише в російській мові.

або чому таке обскубане українське мовне дерево

Люди, здається, так і не навчились думати. Точніше, думати навчились, а от замислюватись – з цим складніше, бо нема коли, тре срочно бігти. Понятно, що світ складений з такої субстанції, про яку, якщо замислитись, нам взагалі мало що відомо (хоча ми, начебто, відчуваємо її ногами і руками), починаючи від електрики та маґнетизму, закінчуючи – мовою, звичайними словами, якими ми користуємось.

Зараз якраз я кажу про нашу мову, красиву й різнокольорову. Відомо з деяких джерел, що "на початку було Слово". Це може підтвердити будь-який системний програміст: все, що нас оточує, є мовою. І природа то є мова, і наша клітинна будова – то є мова, і навіть світло (чи будь-яке випромінювання) є мовою. Але ми, знову таки, рідко над цим замислюємось. А слід було б частіше.

Працюючи протягом тривалого часу перекладачем, я неодноразово стикався з вимогами та прискіпливістю редакторів, які, посилаючись на товстенні томи офіційного правопису, називали деякі уживані мною слова "русизмами". Ну, от, скажімо, одного разу я дозволив собі вжити слово "чудовище". Саме так, не "чудовисько", а "чудовище", оскільки і корінь (чудо) і суфікс в українській мові широко уживані: є у нас "явище", є "видовище" – чому не можна сказати "чудовище"? Редактор обґрунтувати відмову не зміг (не було коли), знову звично пославшись на "офіційні норми словотворення". Мене від тих норм почала брати задуха.

І стало стало цікаво: а хто укладав ці норми? Виявилося, що мовні норми, якими ми користуємось, здебільшого були встановлені за раннього совєцького союзу, за часів "українізації". І дійсно: якщо взяти підручник з української мови, виданий до 1923 року, ви неодмінно побачите зовсім іншу мову – яскраву, трохи неортодоксальну (для звиклого до сучасних норм читача), але головне – більш багату на засоби словотворення.

Таке враження, що, ніби квітучій рослині гілки, хтось обрізав українське мовне дерево, заборонивши вживати не те що окремі слова, цілі форми!

Нижче я наведу низку слів, які, це добре відомо усім, начебто належать до російської мови, при цьому зберігаючи українські корені. Але придивимось до їхніх коренів. (В дужках будуть наведені корінь та однокореневі слова з української мови).

важно (вага, важити)
очень (око, очевидно)
потолок (толока, толочити – насправді, як видно, слово має бути "потолока")
мечта (стар. мечет, мечетати)
деревня (дерево, "місце де багато дерев")
рисунок (риса, на Галичині офіційно вживається у значенні "схематичне зображення")
опасний (опас, опасати)
погреб (греб, гребля, погребти)
осторожний (сторог, осторога, остерігати)
переполох (полохати)
очередь (очерет(ь))
надо (знадобитися, – корінь все одно вживаємо)
видеть (вид, виджу, видити – дуже важний санскритський корінь)
сейчас (цей час)
 

Спробуйте вжити якесь із наведених слів в офіційному тексті, який проходить через редактуру – вас одразу звинуватять у використанні "русизмів", і зарахують це як помилку. Але це прикро, тупо і недолуго. Я вважаю, що офіційні мовні норми потрібно міняти, розширювати та доповнювати, повертаючи і заново плекаючи ті рясні гілки мовного дерева, які було колись обрізано радянськими упорядниками.

Наприкінець наведу цитату зі свого улюбленого підручника "Уваги до сучасної української літературної мови" авторства Олени Курило (виданий 1920 року):

"Нарід у своєму розвиткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтелігенція хоче стати в пригоді народові, визволити його з темряви, піднести його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією мови наукові правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови."